Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/64

Цю сторінку схвалено

60

чого мало згинути все, що гнітило їх досі й ділило на безліч таборів, серед яких так важко було знайти спільність і згоду.

І коли через десять день Данило повернувся до полку, то перший, хто стрінув і привітав його, був не хто инший як Проць, перше слово якого було:

— Ну, що, як?!…

— Все добре! — відповів Данило. — Годі терпіти! „Від нині самі будемо творити своє життя!…“


…Тяглась війна, збільшувалось число крівавих жертв, зростала біль терпіння, ширшала й глибшала Революція… Напружував усі свої сили й Данило, щоб сполучити все незадоволене і все вистраждане в єдину силу великого протесту проти застарілих форм життя і тих споконвічних звичаїв, які полонили саму душу невільного колись народу…

Як почував себе Проць? — Важко сказати, що саме почувала ця, на весь світ самотня, покривджена життям людина. Борець по партії і справжній поет почуваннями, він метою свого життя поставив Самостійну Україну „без холопа і без пана“, маючи смутну надію знайти в тому ту святу радість, яка снилася йому в дитинстві під шум смерек коло рідної хати. І від того, що все ще кипіло в хаосі, тратилась його надія на святу радість, а натомість збіралася в грудях якась незрозуміла сила, яка шарпала й турбовала своєю живучістю його елястичне тіло, покликаючи його до боротьби і руху.

Про те, як він почував і як він терпів у своїй самотности, може свідчити такий маленький випадок. Якось ішли з одного мітінґу. Говорили про українізацію корпусу, яка тоді тільки що роспочалася і обговорювали засоби боротьби з опортунізмом московських товаришів що до цього.

— Революція! — кричав він. — Панський бунт, а не революція! Яке нам діло до Установчих Зборів? Нащо нам здалися гори книжок з їхніми законами? Споконвіку ми були вільними і такими тепер мусимо стати! На сліпу смерть я не піду, щоб хтось потім на моїх кістках будував якісь памятники й виписував на них слова людожерних їстин, як зараз виписують наші патріоти на вбогих надгробках полеглих в сліпих боях наших товаришів, які нічого спільного з ними не мають. Ні! Ми повинні отверто сказати — чого хочем!

— Самостійної Української Народньої Республіки. — вставив Данило.

— А що мені по тій Республіці, як народу в ній не буде? Я народу хочу! Щоб було дійсно без холопа і без пана, щоб народ сам управляв собою, а то…