46
— Великий він?
— От зараз самі побачите! Це не так далеко звідси. Зараз-же коло міста, на Святошинській дорозі, — сказав він до Данила, беручись за пальто.
— Як будуть питатися, то скажете, що ви мій родич! — сказав Супоня Данилові, як тільки вийшли з хати.
На вулицях було сіро й мокро, ало рух від того не був меншим від звиклого. Дзеленчання трамвайних дзвінків, гуркотіння автомобілів і торохтіння незлічених коліс приголомшили Данила і він йшов, як у сні. Ступаючи поруч Супоні по мокрому камінню широкої Святошинської дороги, він чув, що йде за тією силою, здолати якої ніхто не зможе.
Прокинувся із дум лише тоді, коли Супоня звернув на бік і перед ними в сірій мряці виринули червоні стіни й чорні димарі заводу Ґретера.
…Коли Данилові сказали, щоб він обовязково був на зборах у Голосіївському лісі, то він ще й сам не знав, що там мала відбутися таємна нарада з приводу свята першого травня. Як крізь сон, згадував він потім те, що сталось там і з німим жахом думав про його. Тоді вперше прийшлося йому бути свідком того, як гине від злочинної руки, повне надій та сили, життя людини. І не міг він ніколи забути тих безмежно чистих карих очей, що так болізно дивилися з окровавленого лиця Онуфрієнка, того самого Онуфрієнка, який був для нього першим промінем майбутнього, який обігрів його душу в сумну годину вигнання і дав йому змогу вчитися й розуміти, що є життя. Сам сентиментально-болізний, сектантско переконаний борець за „Волю і Землю“ під „єдиним червоним прапором, він проте ніколи не повертав гостро проти „національних“ думок Данила і до останнього дня був його другом і братом у цьому великому місті, до якого Данило ніяк не міг призвичаїтися. Стративши Онуфрієнка, він зрозумів, що стратив багато, не менше як тоді, коли були спалені його книжки з наївними казочками, спадщиною від суворого батька. Зрозумів, що тепер мусить сам собі шукати своїх шляхів, бо опертися цілком на Супоню не міг уже тільки через те, що він сам шукав собі інтеліґентних проводирів, недивлячись на все своя призирливе до них відношення.
Як воно сталося? Тоді, здається, вже зайшло сонце і його червоні проміні золотили гостряки старих сосон і верхи дубів. Саме скінчилася нарада і прийнялися за товариську вечерю. Було вирішено першого травня припинити всяку роботу і громадно вийти на вулиці міста з червоними прапорами. Крім того було вирішено впорядкувати
