40
„нарах“ спали в суміж чоловіки й жінки, Москалі й Білоруси, Грузини й Українці і взагалі ті всі, що вірили в „єдиного православного бога“, або так собі прибилися до невільної української столиці. Притулившись в куточку на „нарах“, Данило залишив там свого тлумака і подався шукати Онуфрієнка.
В редакції, де працював Онуфрієнко, не застав нікого, але якийсь низький і присадкуватий, з рябим від віспи лицем чоловік, що відчинив йому двері, сказав: — „Онуфрієнко, певне, сьогодня і не прийде… Вчера в редакції був трус і двох товаришів забрали й посадили в „Лукіянівку“…
Данило перший раз чув про „Лукіянівку“, але інстиктивно відчув, що це мусить бути щось надзвичайно страшне, а через те ніяково сказав:
— Тоді тут тако-ж не гірше, як у нас!
Сторож подивився на нього сонними очима і спитався;
— А ви звідки?
— Я з Трипілля… Там зараз труси і я втік.
— То ви, краще, в лісі заховалися-б…
— Я говорив колись з Онуфрієнком, що як що до чого, то він мені тут місце дасть…
— Ага! — важно сказав з рябим лицем чоловік. — Тоді ви зайдіть і почекайте трохи. Може хто небудь надійде.
Скоро прийшов якийсь білявий студентик в куценькій тужуручці, широкому картузі і з окулярами на носі. Ввійшовши до редакції, він зараз-же звернувся до чоловіка з рябим лицем.
— Ну, що?
— Нічого! Все благополушно.
— А це хто? — кивнув головою на Данила.
— Я з Трипілля до Онуфрієнка, — відповів сам Данило.
— А що там такого сталося?
— Викрили орґанізацію… Труси роблять…
Студентик сів на стілець, заложив ногу на ногу, став закурювати папіросу. Закуривши папіросу, повернувся до Данила і, пускаючи в його лице дим, важно заговорив:
— Чув я про Трипільську організацію. Слабенька вона і націоналістична. Той Онуфрієнко взагалі не вміє, як слід керувати справою на місцях. Потім надто вже горячий він та нетактовий. Якось пропонував зробити напад на „Лукіянівку“ і випустити політичних арештантів.
— А хіба то зле? — спитався Данило.
Студент приплющив іронічно ліве око і всміхнувся:
— А ви думаєте, що добре?
— Мені здається, що так навіть і повинно бути…
— Ех, селюк ви, селюк! — сказав студентик, плещучи Данила по плечу. — І нічого ви не розумієте!…