Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/37

Цю сторінку схвалено

33

учителював на Волині — в Рівенському та Овруцькому повітах. Років шість тому, залишив учительство і переїхав до Київа, де служив у приватній страховій аґенції і працював у партії.

— А з цими ви нічого не маєте?

— З попами? А ну їх к чорту! Я сам з найстаріщого попівського роду, але ненавижу їх. Остогидли. Оцей Лобинський, з яким ви вчора мали справу, предивна скотина! Я його знаю ще з семинарії. Коли я був у першій клясі, то він тримав випускний іспит. Дуже ректорові догоджав. Часто навіть били, але нічого те не помагало. Одним словом — зволоч!

На узліссі Онуфрієнко зупинився:

— Найкраще розійдімся тут, щоб нас не бачили.

Прощаючись з Данилом, він міцно стиснув його руку.

— До вас зараз же напишу! Памятайте, що ви тепер не самі!

Данило радісно всміхнувся:

— Так! Я вірю.

Попрощавшись і залишившись сам, він довго дивився в слід Онуфрієнка, думаючи про те, що це був першій промінь невідомого майбутнього, яким він так марив і якого ждав. Думав так, бо не знав і не передчував того, що завдяки цій людині, він мусить стати одним із многих і взяти на свої кволі плечі всю вагу мужицької недолі, щоб нарешті скласти свою голову на полях крівавих.

Змінився Данило, що й мати не взнавала. Став веселим, жартовливим, цікавим, як ніхто в селі. Він на сільському сході, він на вечерницях, він між хлопцями на вулиці і скрізь і всюди. Помирився навіть з попом і знову став ходити до церкви, та ще й не сам. Зібрав коло себе гурт хлопців та дівчат, впорядкував хор і сам управляв ним. Завдяки цьому, що-неділі і що-свята церква була повнісенька народу, чого вже давно не було.

— Ой, будуть люди з того Данила!… — говорили господарі про нього.

І полюбило його все село і для всіх він став своїм чоловіком, рідним наче. Вже перед самісеньким Різдвом він став намовляти де-кого, аби зійшлися та поговорили разом, як убити довгі зимові вечорі, щоб „було не скучно, а користно“… Знайшлося чимало охочих, що прийшли й поговорили. Говорили довго і всяково, а нарешті вирішили приступити до Данилової ради. А радив він заснувати споживче Т-во, яке мало-б свою власну крамницю, з потріб-