Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/34

Цю сторінку схвалено

30

— Тільки підем куди-небудь за село, промовив Онуфрієнко.

Вийшли з хати і через спустошені городи, на яких валялося посохле картоплиння, пішли до того лісу, де стояли руїни стародавнього палацу. В лісі було тихо, тільки верхи високих дубів гомоніли, наче розмовляли між собою. Пахнуло гнилим листям, яке товстою верствою вкривало землю. Любив це листя Данило. Особливо тоді, як були тихі соняшні дні і воно було сухе. Йдеш собі отак помалу, совгаєш ногами, а воно тільки — шш… шш… шш… і всякі думки з голови вилітають… Спокійно так стає на душі…

— От ці руїни щасливійші за нас! — промовив Онуфрієнко. — Їх ніщо не обходить і ніхто не турбує.

— За те колись, напевне, обходило і турбувало, — сказав Данило.

— Було колись… — заговорив Онуфрієнко. — Тепер також є… Пройде сотня літ, а такого Трепова не забудуть…

— Щож то за Трепов такий? — спитався Данило.

— Трепов, це начальник Правобережа, який сказав „не жалеть патронов“ і зараз розстрілює робітників та селян… — відповів Онуфрієнко.

— У нас дончаки пять членів Селянської Спілки вбили… — промовив Данило.

— Е, що то значить пять членів Селянської Спілки в порівнанню з тим, що згинуло в Київі! — якось роздратовано сказав Онуфрієнко.

— Нехай і так! — згодився Данило. — Але, подумайте тілки, коли з кождого села згинуло по одному, то скількиж тоді буде з усієї України?…

Онуфрієнко якось чудно всміхнувся, і не відповідаючи на питання, спитався сам:

— А ви що, Українець?…

— А ким же я міг би бути? — відповів Данило також питанням.

— Звідки це ви знаєте?

— Як то звідки? — здивувався Данило. — Адже-ж моя мати Українка…

— Цікаво… — промовив Онуфрієнко, розтягаючи слова. — Цікаво знати, скільки зараз у Трипіллю може бути таких людей, які називають себе Українцями?…

— Чимало є… — сказав Данило.

— Он що, товаришу! — тихим голосом заговорив Онуфрієнко. — Нам треба з вами поговорити трохи про те, як би так цих всіх людей обєднати в одну громаду, щоб вони трималися друг друга. Властиво, це був би початок тієї організації, про яку ви згадували в хаті…

— Тепер трудно щось починати тут…

— А ви попробуйте?

— Як?…