10
Діти жили дружньо і ніколи не сварилися між собою. Смерть батька, який помер з білої горячки, зробила глибоке вражіння не тільки на Оксану, але й на дітей і вони інстинктивно охороняли той спокій, який прийшов до них після всіх голодних сварок та побоїв. Часами тільки розпочинав кричати маленький Олекса, який був „вилитим батьком“, як казала Оксана, але він раптово затихав, коли тілько до нього приходив Данильцьо і починав з ним лагідну розмову.
Згодом маленький Олекса почав ходити до школи, а Данильцьо мусів сидіти в дома, бо треба було матері допомагати. І допомагав він не аби як. Навіть не треба було Оксані й молотника наймати, бо все те збіжя, що діставалося їм з їх півтора морґа поля, Данильцьо сам перемолочував і перемелював.
Дивлячись на Данильця, як він працює, Оксана цілком заспокоювалася й думала, що „як би так забрати від нього ті всі книжки, так нічого такого й не сталося б“... Але малий Данильцьо став чим далі, тим більше кохатися в книжках і добував їх, де тільки міг. Ходив він за ними до вчителів і де тільки міг, скрізь діставав їх цілими оберемками. Просиджував над ними весь свій вільний час і цілі ночі, а на ранок ставав до роботи з блідим лицем і великими синяками під очима.
— Покинув би ти, Данильцю, оті книжки! Ти з них хліба не будеш їсти... — скаже иноді Оксана, а в самої серце так і затремтить чогось.
— Алеж у нас, мамо, ще хліб є! — відповість на те Данило і знову йде за книжками, коли не до вчителя, то до попа.
Сусіди близькі бачили це все й нераз казали Оксані:
— Ви, Оксано, напевно думаєте панією стати?..
— Чогож то так? — питалася здивовано Оксана.
— Один синок до школи ходить, а другий в дома з книжками ледащіє...
— Чого він ледащіє? — починала вже сперечатися Оксана. — Аджеж він по вулиці не шляється і шкоди нікому не робить ніякої!...
— Егеж, по вулиці не шляється, але й пастухом не хоче бути... — казали їй на те „добрі“ сусіди.
А Данильцьо й справді вже не захотів пасти череди, бо задумав сам господарювати, а це було не до сподоби тим, що обробляли „наспіл“ їх землю.
Одного разу, після такої розмови з „добрими“ сусідами Оксана прийшла до дому, розпалила в печі „як на хліб“ і вкинула в огонь всі його книжки, навіть із батьківською скринькою. Робила це похапцем, боючись, щоб не надійшов Данильцьо, який у той час був у клуні. Мішала їх в огні коцюбою, щоб „швидче зітліли“... Колиж від книжок зосталася купка блискучого попілу, який з виду
