Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/109

Цю сторінку схвалено

105

„Од понеділка до понеділка,
Випиймо, куме, добра горілка…“

Нахилився і став приглядатися, — хто-б такий міг бути? Бачив богато прибрану залю, в якій усе було перевернуте, а серед залі стояло поставлених в один ряд три столи, на яких стояло безліч пляшок, мисок і два, чи три ґрамофони.

За столом сиділо багато незнайомих, як видно тих, що недавно прилучилися, а серед них сидів зарослий чолов'яга з Видубецького. Де кілька розчервонених і засмальцьованих лиць цікаво нахилялися над ґрамофонними трубами, зазираючи в них і весело, по дитячому, заходилося сміхом.

— Ну, що? — шепнув з заду Проць.

— Нічого. П'ють. Можна подивитись самому. — также шепотом відповів Зелений, стаючи трохи в бік.

Проць нагнувся і став дивитися.

— Ого, так між ними якась женщина!… — сказав сам до себе наче.

— Де? Яка женщина?… схопився Зелений.

— Привели… Пані начеб-то…

— А ну я сам подивлюся…

Нахилився до дверей і заскреготав зубами. Однако, стояв нерухомо і слухав, що говорили п'яні.

— Одійдіть від зла і зробіть благо… — галасував на всю горлянку здоровий чоловічина з Видубецького. — На якого чорта турбуєте паню?…

— Вона жидівка, а не пані!… — відповідав хтось із гурту.

— А як жидівка, то вже й не людина хіба? — сперечався чоловічина.

— Яка там в біса людина, коли вона з червоними за одно! — озвався той самий голос. — Хай тепер потішить трохи й наше серце…

— Хай потішить! Хай потішить! Правду каже чоловік! — загукали навколо. — Хай потанцює.

Женщина стояла серед них, як осіння тополя. Висока, струнка, вся в чорному, але молода і гарна. Бліде обличчя було шляхетне і горде, як у вельможної пані. Дивлячись на неї крізь шкалюбину в дверях, Зелений згадав чомусь Марусю і в його голові враз виникли думки: — „А що, як зараз так саме заставляють її танцювати які небудь тамбовці, або орловці?!… Ні, цього не повинно бути!…“

В той саме час хтось вискочив із-за стола і схопив женщину в обійми. Та стала боронитися, але дарма. На допомогу тому, комусь невиразному, прискочив здоровенний дядько, по грубих руках якого було видно, що з нього був добрий косар, або молотник. Дядько схопив женщину за