101
— Цікаво, чи знав що про неї Довбуш? — сказав Проць.
— Напевне знав… — промовив Зелений. — Знав Довбуш, знав і Кармелюк… Коли боролися, то мусіли не тільки знати, але й вірити…
Зупинився на хвилинку. Якось дивно подивився на Проця і, ледви чутним голосом, спитався:
— А ти, Процю, віриш?
— Вірю, батьку отамане! — відповів той і, вмить, упав перед ним на коліна і тричі поцілував землю. — Вірю, що ця земля свята є!…
— Не треба так, не треба! — зворушено сказав Зелений, підіймаючи його з долу. — Хай сам Бог буде свідком твоєї присяги святої!…
…Сходила світова зірниця, як вони лягли відпочити трохи і то була, властиво, остання спокійна ніч…
В лісах бухкало, наче хто дерева рубав. Над містом раз за разом повставали димові точки від шрапнельних розривів, які, не розходючись, повільно пливли в повітрі. На передмістях, як навіжені, торохтіли десятки кулеметів і заклопотані лиця червоних командірів поспішно ховалися за тільки-що висипані невеличкі насипи мілких шанців.
Супоня й Ґонтаренко так нагло підступили з обох боків до міста, що червоні застави ледви стримували їх наступ в той час, як залога ще спала міцним сном. Командіри „застав“, захоплені несподіваним наступом Зеленовців, спочатку думали, що то звичайні селяне і, не повідомляючи начальника залоги, стали відбиватися. Але коли над містом стали розриватися шрапнелі, червона залога злякано висипала на вулиці і стала навманя обстрілювати будинки мешканців. Червона артилерія, також навманя, стала обстрілювати передмістя і де кілька полків було кинуто на залізничу станцію з метою не допустити до неї повстанців. І в той час, як червоні стовпилися між довгими низками вагонів, почулося „слава!“ і слідом за цим звідусіль навалилися на них темними валами незлічені ряди повстанців.
— Товаріщі, не сдавайся! — напружуючи груди, кричали червоні командіри.
— Хай живе Зелений! — лунало у відповідь між повстанчими рядами і вони все збільшувалися й збільшувалися.
За якусь годину станція звідусіль була оточена, телєґраф знищений і по головних вулицях в напрямку будинка Повітової Народньої Управи, де містився повітовий ревком, хвилями котилися повстанчі ряди Зеленого. Коло будинка міської управи стрінулися з босими сотнями, які вже при-
