Цю сторінку схвалено
КВІТИ
Ой, люблю-ж я, квіти, вас —
Сонячнії сльози, —
Вашим димом запашним
Туманіє розум.
Конвалія біло снить
На брильянти — росу.
Напряду я суму нить
В чулу туберозу.
І коли яріє сад
І троянда мліє,
Я й не бачу як летять
Роки молодії.
Нехай смерти чорний пес
Іклом білим грозить —
Серед квітів мила десь
Мою квітку носить.
Голос квітів — то приязнь
Гордої природи, —
То тонка та вічна в'язь
Живучого роду.
І де квіти — никне смерть
Та її погрози:
Vivant omnes virgines
Faciles, formosae!
