Цю сторінку схвалено
ІСКРИ МОРЯ
В барханнім полі зрілий місяць
Стоїть і снить холодний сон.
Вода безмежним віялом світляним
Так сміливо одкреслює од ночи довгий обрій.
А звідти йде до мене сяйний сектор,
Врізається під ноги в самий беріг,
І тут хлюпощеться у хвилях з баговінням.
Далі, між каменем, дивись,
В смоляній темноті води морської
Спалахують великі іскри
Швидким і хаотичним строєм,
Немов зо дна вискакують проривом.
Все більша й ллється злотна злива,
Аж поки сніп пахучий
Яблук огневих
Не бризне в утлий беріг з хвилі —
Тоді новий посипле вилив
По ряботинні сяйний круг.
