род украјінськиј. Јак не огидла була запорозцьам московська держава, а коли вона сурјозно взьалась за віјну з татарами ј турками, в 1695 р. — то запорозці забули недовольство ј з усіјејі сили војувались проти бусурман; навіть охотники покинули Петрика, при котрому, не гльадьучи на јого таки добрі листи проти Москви ј панів, — зосталось тільки 15 чоловіка украјінців.
Зовсім друге діло була віјна з шведами, з котројі украјінці не могли вбачити дльа себе ніјакого інтересу, котра була страшенно тьажка ј навіть вважалась козаками не зовсім за праведну, бо про шведів у них зоставсь добриј спомин шче з часів Б. Хмельницького, јак про сојузників[1]. При тьагости ці вііни ј при ненависти до московськојі держави ј порьадків, котрі вона піддержувала на Украјіні, дуже легко мусила зворушитись в запорозців думка злучитись з шведами проти Москви, а надто тоді, коли шведи з својім славним војаком королем, наближались до Украјни. Коли шчо могло спинити цьу думку, то власне те, шчо здавна ненависниј запорозцьам гетьман Мазепа сам перејшов до шведів. Але незабаром цеј поход до шведів і ізміна Мазепи (чоловіка вже старого ј недовговічного) мусила вдатись січовикам, а надто јіх розумному, твердому у досить вченому проводареві, Кості Гордіјенкові, — за добру нагоду, шчоб сповнити всі давні змаганьньа ј надіјі, котрі ми бачили в тих листах і розмовах, шчо виложено вишче.
Дуже жаль, шчо досі не напечатано цілком навіть листів запорозських часу јіхньојі ізміни з Мазепоју. Навіть в преважніј праці д. Костомарова «Мазепа», ці листи часом шче більше вкорочені, ніж у самого Соловьјова. Тільки ж, зводьачи до купи все, шчо знаходимо в цих двох нових істориків ізміни Мазепинојі, можно впевнитись, шчо запорозці того часу, не тільки не јшли з препростого розуму за прелестьами цього пројдисвіта, — а сами всилувались вести јого ј змагались внести світлу думку ј твердість в ту колотнечу ј шатість, котру він зкојів, і в котріј сам хотів керувати всіма, вважајучи себе за најрозумнішчого над усіх на Украјіні.
- ↑ Порівн Костомар., Б. Хмельн., III, 264, з умовоју запорозців з Орликом, в Чт. Моск. Общ. Истор. и Др., 1859, I, 242.
