Тільки ж і Катерина II шче тільки сподівалась, шчо народ украјінськиј буде колись довольниј «лучшими учрежденіями», котрі заведуть дльа нього царські чиновники замісць виборних козацьких. Історики ж россіјські, взьавши з слов цариці, шчо недовольноју скасуваньньам козацьких порьадків на Украјіні була најбільш својекористна старшина, впевнились вже, шчо народ украјінськиј, — котриј, звісно, мав резони бути недовольним старшиноју, — був уже завше довольниј царськими порьадками. На таких думках напр. збудовані всі ті частини «Исторіи Россіи» Соловјова, котрі говорьать про Украјіну, при чому шче Соловјов кілька разів, навіть в однім розділі, переміньа свіј погльад і на старшину, ј на народ, по тому, јак чи та, чи другиј держали себе проти московськвго царського урьаду: коли старшина противилась цьому урьаду, а чернь (з запорозцьами) помагала всмирьати старшину, сподівајучись шчо царі на завше зоставльать на Украјіні рівність і вільність, — тоді в Соловјова старшина јавльајетьсьа својекористними «крамольниками»; јак же старшина смирьалась, а чернь і запорозці не піддавались ні старшині, ні царським урьадникам, і повставали, хоч би ј против старшини тілько, так уже чернь і запорозці јавльајутьсьа в московського історіка «крамолоју», розбіјницькоју. Думка ж про те, шчо народ украјінськиј мав резони бути недовольним і царським урьадом, на стільки противна московському історику, шчо навіть, росказујучи про часи, коли вже, післьа поражки Мазепи, зоставалась тільки тінь гетьманшчини, коли гетьман і полковники стали зовсім уже тільки прикашчиками московського урьаду, котриј почав без вибору козаків назначати полковників із чужих льудеј, коли москаль Меншчиков, получивши од царьа мајеток на Украјіні, повертав козаків собі в крепаки і т. и., Соловьјов пише: «Малороссійскій народъ дѣйствительно терпѣлъ много, только не отъ московскаго тиранства», — а от својејі ж козацькојі старшини.[1]
- ↑ Истор. Россіи, XVI, 376. Далі Соловјов показује приміри утиску народу од старшини ј каже, шчо урьад мусив перемінити полковників полтавського ј гадьацького, — та не каже, јакиј був поставлениј тоді без вибора гадьацьким полковником сербин, купець Милорадович, а це був один із најгірших дльа народа тіранів. Дивись про це у Ал. Лазаревського, Малоросс. посполитые крестьяне. 1648–1783, 44–45, 53–66. Там між инчим показано, јак шче зросло під
