недольашками. Цьа віјна стала дужчоју, коли з спольачеченим панством, шльахтоју, засварились украјінсккі козаки, котрі хотіли сами бути шльахтоју, ј поспільство, котре не хотіло бути крепаками в шльахти, та в јіјі підручників жидів-арендарів. Цьа віјна довела до того, шчо украјінці зважились одступити од Польшчі ј пристати до Москви. Та цього не всі похвальали, — ј на решті це не вдалось. Вибилась було з під Польшчі тільки Подніпрьаншчина по Случ (в 1648–49 рр.), та ј та потім опинилась поділенноју між Польшчеју ј Москвоју (в 1667 р.) післьа 1669 р. частина јіјі одјшла ј до Туречини.
Пісні першојі половини XVII ст. (власне до 1657 р.) котрі говорьать најбільш про віјну украјінців з польаками мусили стати вже не так всельудними ј повсьудними, јак попередні пісні про віјну з татарами ј турками. Најбільше з них — пісень, котрі зложились в часи повстаньньа Богдана Хмельницького. Та ј з них најбільше записано коло Дніпра, а напр. в Галичині јіх здибано дуже мало, — ј галицькі варјанти јіх часом дуже поплутані ј не јасні.
Післьа 1667–1669 рр. Украјіна зосталась на довго поділеноју, ј дольа кожнојі частини, — завше доволі несчасна, — стала инакша, јак инакші стали в кожніј і громадські порьадки. На лівім боці Дніпра зоставалась козацька Гетьманшчина, — на схід од нејі — Слобідські полки, на низу Дніпра товариство Запорозське; — всі ці три землі шчө задержували, хоч і не однаково, козацькі порьадки, ј народові тут було вільнішче. В західніј Украјіні, за Случьчу, все більше вкоріньалась невольа під польськими панами. Подільльа ј правобічне Дніпрове побережьжьа було спустошено турками (1672–1778); турки навіть вкрепились в Камјанці (1672–1699) а Правобічна Подніпрьаншчина, од р. Стугни до р. Тьасмина, одступлена Польшчеју туркам в 1672 р. була засуджена умовами між Москвоју, Туречиноју ј Польшчеју (в Бахчисарајі в 1681 р. і в Москві в 1686 р.) зоставатись пустелеју. Правда, тут все таки продержалось і коло 1686 р. почало розростатись козацтво, котре, за приводом Паліја, почало знову напирати на польську шльахту ј державу ј добиватись спілки з лівобічноју Гетьманшчиноју ј Запорожьжьам. Та це правобічне козацтво мусило видержувати не легку боротьбу з Польшчеју ј татарами, а на решті ј з самоју Москвоју, котра требувала,
