над бусурманами ј т. д. Ті всі спомини ј думки виливались у пісньах, однаково зрозумілих всім льудім украјінським, — і пісні ті скоро росходились по всіј Украјіні ј так твердо зальагали в льудськіј памјати, шчо зостались в ніј і доси мајже без переміни.
Так јак пісні ті часом складались льудьми бувалими по світу, заможними ј навіть письменними, то вони мусили бути часами дуже обробленними, довшими, коли не крашчими, ніж звичајні пісні простого льуду; ці незвичајні пісні в XVI ст. назвали думами або војацькими псальмами; до них прибрана була ј осібна музика на бандурах, чи кобзах. В словах і в музиці цих дум можна вбачати навіть слід впливу сусідніх з украјінцьами, або однакових з ними долеју народів, — сербів, греків і навіть італьјанців, котрі тоді сиділи в колоніјах (виселках) по Чорному Морьу, а меньшими купами в городах украјінських (в Кијіві, Львові ј др.[1]). Дльа співаньньа цих дум, чи псальм виробивсь мов осібниј цех кобзарів, котрі розпосили ці співи по всіј Украјіні.
Звісно, багато з часом мусило згинути цих псальм, — але чимало зосталосьа в памјати кобзарів (тепер неписьменних) навіть і до сього часу і зосталось в усіх доволі однаково: хиба шчо остатніми часами ті псальми почали вкорочатись перед тим, јак јім забутись.[2] Не меньше однакові по всіј Украјіні ј прості пісні про турецькиј і татарськиј полон і про рицарів, котрі бились з татарами
- ↑ Об цім див. в «Историч. Пѣсн. Малор. Народа», I і переднье слово до II тому, а також статьтьу пр. Јагича «Отачбині» 1875 р. № 12, «Свједочанства на прошлости о српским народним пјесама» 579 і јого ж статьтьу в Rad Jugoslav. Akademije кн. XXXVII, 1876, переложену ј на московську мову в Славянск. Ежегодникѣ, Н. Задерацкаго, 1878, Историч. свидѣтельства о пѣніи и пѣсняхъ Слав. народовъ, 230–231, 246; а також Куліша, Исторія Возсоед. Руси, I, 119. На скільки ми можемо судити об цім, ноти, на котрі співајуть наші кобзарі својі думи, подібні до нот італьјанських декламаторів.
- ↑ Јак на примір, можемо вказати на два печатні варјанти псальми про Саміјка Кішку, — дуже довгі, — один записанниј Ломиковськм шче в 1805 р. (у Костомарова, в Вѣстн. Европы 1874, № 12) і другиј, напечатаниј Лукашевичем в 1836 р. (у Антонов. и Драгом., I, № 45), — і два дуже короткі, записані в Полтавшчині д. Мартиновичем в 1876 р. (у нас в рукописі).
