XVI ст. мајже всьа Украјіна, окрім закарпатськојі, котра здавна (з X ст.) стала частиноју держави Угорськојі, та Буковини, котра з Молдавшчиноју тоді була піддана державі Турецькіј, — була вкупі, і хоч не на повніј волі, та все таки в досить вільніј тоді державі Литовсько-Польськіј. Најбільше лихо, котре тоді турбувало украјінців, були татарські та турецькі набіги, котрі рујновали збіжьжьа крајове ј виводили з краіни тисьачні полони льудські в невольу. Лихо це дотикало рівно всі части Украјіни з усіх льудеј украјінських, котрі шче тоді не були поділені так, јак пізнішче, на ріжні класи (стани) віри ј мови. Всі, письменні ј не письменні, духовні ј світські, рицарі-пани ј рицарі-козаки, мішчане, ј сільське поспільство, вкупі терпіли од набігів бусурманських і вкупі боронились од них, — однаково згадували про лихо набігу бусурманського, про невольу, про радість визволіньньа з тијејі неволі, побіди
Тіунъ) до 16-го (Боярское сватанье). Дуже цікава кольадка, котру ми односимо до часів рицарства за кньазів литовських. Ціјејі кольадки шче нема напечатаних варіантів, і через те ми мусимо подати јіјі тут, — і тим більшо, шчо вона ј сама по собі прегарна:
Павлечко коника сідлаје,
Павлечко з дворика зјізжаје:
Павлечка батенько питаје:
— «Шчо ти, сину, гадајеш,
На шчо коньа сідлајеш?
Куди з двора зјізжајеш, —
Синочку міј?»
— Таточку міј!
Що тобі до сього?
Осідлају коньа вороного,
Та појіду до царьа,
Добиватись лицарсьтва
Хоч лицарсьтва не добјусь,
Так ја ума наберусь,
Таточку міј.
Павлечко коника сідлаје,
Павлечко з дворика зјізжаје,
Павлечка матінка питаје:
і т. д. братік, сестрицьа, миленька.
(Зап. Ів. Манджура, в Льубатині, валк. пов. харьк. губ.).
Такі кольадки, јак оцьа, певно, дуже рідкосні, та ми вже казали, шчо пісні бојарські з віку литовського дуже рідкосні. Шчо ж до кольадок бојарських, котрі ми вважајемо за старішчі, до-литовські, — то за те, шчо вони справди дуже старі, говорить, і те, шчо подібні јім пісні здибујутьсьа не тільки в Біліј Русі (між Волочебними, шчо співајуть на Паску) јак це вже було ј показано в I т. Ист. П. М. Н., а ј у Великіј, — між весільними пісньами (напр. див. у Кохановськојі — Боярскія Пѣсни, Русская Бесѣда, 1860 II, на стор. 74 — порівн. въ Истор. П. М. Н. I, №№ 5, 14. на стор. 75 — порівн. въ Истор. П. № 16 (Боярское сватанье) на стор. 76, 100 — порівн. въ Ист. П. № 4 (Осада города — вивід дівчини). І в тих бојарських пісньах Кохановськојі, котрі мало подібні до наших, часто все таки здибајутьсьа однакові образи: олень (79), золотијі кльучі (85), пава, шчо терем освітила (77, 78, 113).
