кого, про шо свідчить залучення його до двох важливих дипломатичних місій.
23 березня 1653 р. з Чигирина вирушає посольство К. Бурляя й С. Мужиловського з подвійним завданням встановити зв язок зі Швецією та залагодити українську справу в Москві. Посольство споряджалося у нелегких обставинах. В Україні лавиноподібно наростала психологічна втома від тривалої, виснажливої війни і неясності подальшої перспективи. Глухе незадоволення погрожувало знову вилитися у відкритий спротив, шо й станеться 10 червня у війську. Ускладнилася і зовнішньополітична ситуація. До традиційної хисткості у відносинах з Кримом додалася напруга на молдавсько-трансільванському фланзі, підсилена тактичними прорахунками гетьмана. Водночас Польша готувалася до вирішального удару. В таких умовах необхідність якнайшвидшого влиття свіжого морального струменя та отримання збройної допомоги від нового союзника наростала з особливою невблаганністю. І виходячи з тодішніх реалій, а надто з асоціацій, які викликали у широких верствах українського суспільства сусідні держави, перш за все найімовірніші протектори Туреччина й Москва, саме відкрита підтримка останньої могла стати тим фактором, який би різко покращив морально-психологічний клімат в Україні, не кажучи вже про спричинення крутої зміни військово-політичної ситуації навколо Визвольної війни загалом. Відтак цілком виправдано, як тільки Польша поновлює бойові дії, Б. Хмельницький засилає чергове посольство до Москви, на яке покладалися великі надії.
З іншого боку, виразне в той час прагнення султана до втягнення України ггід своє крило та поголоски про перехоплення у Польщі шведського посольства, що рухалося до Чигирина, спонукають гетьмана використати ці чинники для захисту українських інтересів не тільки в Османській імперії та Швеції, а й Москві. Про це свідчить густе плетиво його зовнішньополітичних кроків і, зокрема, посольство К. Бурляя
