Б. Хмельницького; тому перебувати на волості далі з огляду на тодішні вибухові обставини означало накликати на себе реальну небезпеку (млява реакція на цю акцію М. Потоцького, 'Я. Шемберка та О. Конєцпольського стала для козаків несподіваною). По-друге, зважаючи на кількість вихідців, навряд чи поза к колом міг опинитися хто-небудь з найближчого оточення Б. Хмельницького: принаймні таких випадків джерела не фіксують.
Відтак К. Бурляй перебуває у вирі подій і входить до мозкового центру антипольського руху й, окрім всього, користуючись особливою довірою, належить до кола тих, на кого міг твердо обіпертися гетьман. Недарма ж останній використовує його в найвідповідальнішій акції врегулюванні стосунків з татарами. Достатньою мірою орієнтуючись в особливостях внутрішніх відносин у Кримському ханстві, враховуючи практику вторгнень кримчаків на українські землі, автономність ногайської політики, зрештою показовий досвід першого козацько-татарського союзу 1624-1629 рр., Б. Хмельницький добре розумів необхідність підгримувати стосунки з татарами властиво з Бахчисараєм та окремо з Ногайською ордою. В світлі пізніших заходів гетьмана на кримсько-ногайському напрями/ скупа інформація щодо лютневих переговорів українських послів з перекопським мурзою Тугай-беєм виглядає переконливою для відповідних суджень. А К. Бурляй якраз очолював посольство до мурзи. Переговори закінчились успіхом. Тугай-бей у квітні вирушить в Україну.
Бурхливі події весни 1648 р. К. Бурляй зустрічає пліч-опліч з Б. Хмельницьким й, активно долучаючись до розбудови козацької державності, дістає уряд гадяцького полковника. На цій посаді він заступає першого полковника Ярему Хмеленка, перебування котрого на чолі Гадяцького полку було непевним. Останній взагалі зникає з горизонту, очевидно, гине. Г. Грабянка називає К. Бурляя поміж полковниками, котрим найбільше довіряє Б. Хмельницький.
