родила шлях Д. Гуні. Не в змозі пробитись до Чорного моря, а також через зрозуміле небажання братися до бою зі значно численнішим противником К. Бурляй вирішує відступити обхідним маршрутом «по черкесской стороне подед берег к черкесскому берегу к Темрюку». Але поблизу Темрюка козаків наздогнали тринадцять передових катарг. Розгорівся бій, котрий тривав з полудня до вечора. Опісля, в нічній темряві, козаки спробували непомітно зникнути. Проте на ранок виявилося, шо слідом за ними прямувало п ятдесят шість катарг. Перспектива нової сутички, звісно, не віщувала козакам нічого втішного, й К. Бурляй вдається до хитрого маневру, спрямовуючи козацьку флотилію до гирла річки Чорна Протока. Далі флотилія рухається цією річкою. Яничари відповідно припиняють погоню. Через два дні втікачі, залишивши човни, вирушають пішки ногайським степом до Азова. За дев ять днів, 25 липня, вони дісталися фортеці.
У подальшому слід К. Бурляя губиться на довгих сім років. А в 1647 р. він разом з іншими найближчими однодумцями тоді ще чигиринського сотника Б. Хмельницького готує повстання, яке планувалося розпочати в листопаді під час походу О. Конєцпольського на татар. Але втілити цей задум у життя не вдалося. Невдовзі бачимо К. Бурляя в епізоді визволення Б. Хмельницького з-під арешту, котрий за наказом О. Конєцпольського був накладений С. Кричевським. Спільно з Ф. Вешняком і Токайчуком К. Бурляй доклав зусиль до того, щоб схилити С. Кричевського до відміни ареиггу. З того часу доля К. Бурляя остаточно поєднується зі справами майбутнього «володаря України».
Слід погодитися з твердженнями Крип якевича, шо К. Бурляй входив до числа тих 300 чи 500 чоловік, які відправилися на Запоріжжя разом з Б. Хмельницьким. До такого висновку спонукають наступні міркування. По-перше, отаман так би мовити «засвітився» перед польською адміністрацією у своїй нелояльності через безпосередню причетність до визволення
