участь К. Бурляй, як, до речі, й сам Б. Хмельницький, у повстанні 1637-1638 рр. Не до кінця зрозуміло також, чи був К. Бурляй у реєстрі раніше. Можна лише зауважити вірогідність цього. Втім, стосовно життєдіяльності К. Бурляя до повстання введені до наукового вжитку джерела взагалі зберігають майже цілковиту мовчанку. Поодиноким свідченням, яке дещо проливає світло на проблему, є запис В. Коховського, шо К. Бурляй «славний на Чорному морі з турками бойовик». І тут-таки: «Цей, впавши до Азії через Чорне море, портове місто Сіноп здобув і багато там нашкодив туркам». Наведеним твердженням досить часто оперують дослідники, відзначаючи поважний «козацький стаж» К. Бурляя на момент Національно-визвольної війни та його військові таланти. О. Апанович припускає, шо йдеться про козацький похід на Сіноп 1624 р. Водночас віднайдені останнім часом московські джерела, засвідчуючи участь К. Бурляя в морському поході після повстання 1637-1638 р., додають до його образу кілька рельєфних штрихів і підкріплюють загальну спрямованість відомостей В. Коховського.
Тяжкі наслідки останнього перед Національно-визвольною війною збройного протиборства з Польшею, як відомо, підштовхнули українське козацтво до масового переселення на простори майбутньої Слобожанщини, до остаточного перенесення акценту з традиційних морських походів через Дніпровський лиман на військові операції з теренів Дону, а також до інтенсифікації розбійницького промислу на слабо залюднених землях поміж московським прикордонням та Доном. Саме діяльність на окреслених напрямах стає по суті єдиною віддушиною для пригнобленого вдома з усіх боків козацтва. Московські джерела переповнені звістками про розбійництво запорожців (1642-1647), їх міграцію (1638-1646). Водночас вони фіксують черговий спалах спільних бойових дій українських і донських козаків. За винятком двох, усі відомі на сьогодні походи запорожців на море за 1639-1647 рр. здійс-
