більше блїде як румяне лице і пречудні зуби. Мав здавалось в собі в високій мірі се, що фізиономісти називають „спокоєм в дїланю“, прикмета, властива всїм тим, котрі без крику роблять свою роботу. Спокійний, флєґматичний, з чистим оком і непорушними віями, був він скінченим типом тих холоднокрових Анґлїйцїв, яких так часто стрічає ся в сполученім королївстві, а котрих трохи вимушену поставу на причуд вірно представила кисть Ангелини Кавфман. Єсли бачило ся сего джентельмена в єго різних занятях, то представляв він так цїлковито викінчене у всїх складових частях єство, як хронометер Лєроя або Ферншава. І дїйстно був Пилип Фоґ олицетвореною точностію, що видко було докладно по єго ногах і рухах; бо у людий, так як і у зьвірят обявляють ся пристрасти видимо на членах тїла.
Пилип Фоґ належав до людий математично скінчених, що нїколи не спішать а все суть готові і в своїх кроках та рухах ощадні. Він не піднїс своєї ноги без потреби і ішов все найкоротшою дорогою. Нїколи не глянув без причини на стелю, не порушив злишно рукою. Не бачено єго нїколи зворушеним або неспокійним. Нїхто на сьвітї не був повільнїйший, а однако був він все в своїм часї на місци. Кождий зрозуміє, що сей чоловік жив самотно і так сказати-б з далека від всїх товариских зносин. Він знав, що в житю не можна оминути неприятностий, а що неприятности спиняють, то не стикав ся з нїким.
Що-до Жана, званого Паспарту, то був се правдивий Парижанин і цїлих пять літ, від коли мешкав в Анґлїї та служив локаєм, дармо глядав пана, до котрого міг би привязати ся.
Паспарту не належав до тих, що пнуть ся і сунуть свій ніс всюди, певні себе і зарозумілі, а суть лише
