— Пане Фоґ, тут іде о проволоку, що може бути дуже шкідна вашому намірови.
— Нї, пане Кромерті, се було предвиджене.
— Як то? ви знали, що дорога…
— Цїлком нї, але я знав, що скорше чи пізнїйше стрічу якісь перепони в дорозї. Отже не стало ся нїчого злого. Я ощадив два днї і можу їх пожертвувати. Парохід від'їзджає з Кальтути до Гонґ-Конґ 25-го, нинї маємо доперва 22-го, отже в сам час будемо в Калькутї.
На таке спокійне і певне поясненє не було що відповідати.
На жаль, кінчили ся дїйстно роботи коло будови зелїзницї власне в тім місци. Часописи, подібні до деяких годинників, що заєдно спішать ся, оголосили перед часом, що цїлий шлях вже викінчений.
Більша часть подорожних знала о тій перерві і они захопили всякі підводи, які в тій місцевости були: палькіґариси на чотирох колесах, вози з запряженими буйволами, подорожні повозки, подібні до переносимих паґод, паланкини, конї і т. ин. Але пан Фоґ і сер Кромерті не найшли вже нїчого для себе.
— Піду пішки, сказав Пилип Фоґ.
Паспарту, що в тій хвили приступив до свого пана, скривив ся на се, коли поглянув на свої гарні але слабі пантофлї. На щастє розвідував ся вже за підводами, то і відозвав, хоч дуже несьміливо:
— Прошу пана, менї здає ся, що я найшов вже спосіб перевезти ся.
— Який?
— Слона! сто кроків звідси мешкає один Індиєць і має гарного слона.
— Ходїм, подвимо ся на сего слона, — сказав пан Фоґ.
