дами, які в дорозї могли їх стрінути. Тепер обходив і єго панів заклад і він дрожав на саму згадку, що своєю вчерашною дурнотою міг опізнити подорож. Таким чином, не маючи на стілько холодної крови, як пан Фоґ, був Паспарту о много неспокійнїйший від него. Він числив раз-по-раз днї, що минули від часу виїзду, кляв скоро лише поїзд задержував ся, закидав свому панови повільність і в души ганбив єго, що не обіцав машинїстови нагороди. Бідняга не знав, що те, що на корабли було можливе, не уходить на зелїзници, котра мусить придержувати ся приписаного часу їзди.
Під вечер поїзд переходив через ланцух гір Сутпур, що віддїляють країну Кандеіш від Бунделькунда.
Другого дня, 22. жовтня рано, на питанє сер Франца Кромерті, Паспарту́ поглянувши на свій годинник, відповів, що єсть третя година. І дїйстно сей годинник, наставлений після полудника Ґрініча, положеного о 77 степенїв на захід, спізняв ся вже о чотири години.
Сер Франц, спростував годину Паспартута і зробив єму таку саму замітку, як попередно Фікс. Він старав ся єму витолкувати, що повинен примінити ся до місцевого полудника, бо посуваючи ся на всхід, т. є. напротив сонця, днї ставали у него коротші, числячи чотири мінути на ґеоґрафічний степень. Однако все те не помагало; упертий Француз не міг рішити ся посунути вказівку, що вказувала все лондоньску годину.
О осьмій годинї рано, пятнацять миль перед стациєю Роталь, задержав ся поїзд посеред великої лїсної прогалини, на котрій стояло кілька домів і робітничих хат. Кондуктор перейшов вздовж ваґонів і заповів:
— Тут подорожні висїдають!
