— Для котів?
— Може й для подорожних!
По сїй замітцї став п. Фоґ дальше спокійно обідати. Кілька мінут по Фоґу висїв і Фікс з корабля та поспішив просто до директора полїциї в Бомбаю. Тут представив ся яко детектив, розповів, для чого єго вислано та як він попав на слїд мнимого злодїя. Вкінци спитав, чи прийшов з Лондона приказ на увязненє?…
Не прийшло нїчого. Та приказ на увязненє, що мусїв вийти пізнїйше як Фоґ виїхав й не міг доси наспіти до Бомбаю.
Фікс був в великім клопотї. Хотїв, щоби єму директор позволив арештувати Фоґа, але сей відмовив. Справа належала до полїциї лондоньскої, отже лише она одна могла правно виставити приказ увязненя. Ся строгість принципів і правної форми відповідає цїлковито анґлїйским звичаям, що в справі личної свободи не допускають нїякої самоволї.
Фікс не опирав ся більше, він знав, що так мусить бути та що він мусить ждати на приказ з Лондона. Але він рішив ся не спускати з ока мнимого злодїя в Бомбаю. Він не сумнївав ся, що Фоґ остане в тім містї (тої гадки, як знаємо був і Паспарту́) і що тимчасом надійде приказ увязненя.
Але коли Паспарту, висїдаючи з „Монґолїї“, одержав від свого пана нові порученя, то зараз спізнав, що они і в Бомбаю не задержать ся так само як в Парижи і в Суезї і що дорога піде що найменше до Калькути, єсли не дальше. І він став завдавати собї питанє, чи сей заклад пана Фоґа не єсть таки серіозний і чи не судило ся єму об'їхати землю в 80 днях, коли він так горячо бажав спокою!
