— А пан Фоґ здоров? — спитав Фікс цїлком природним тоном.
— Здоров. Я також; впрочім їм як голодний вовк. Се вплив морского воздуха.
— Але я не виджу нїколи вашого пана на покладї.
— Бо він нїколи не виходить; не цїкавий.
— Знаєте, пане Паспарту́, що під тою подорожею в 80 днях, може укривати ся яка тайна міссия… на пр. дипльоматична.
— Щиро вам признаю ся, що не знаю нїчого о тім, а впрочім не дав би я й пів крайцаря за се, щоби дізнати ся.
Від сеї стрічи розмовляли нераз Паспарту і Фікс. Аґентови залежало на тім, щоби зблизити ся до Фоґового слуги. При нагодї могло єму се придати ся. Для того запрошував єго нераз до буфету „Монґолїї“ на кілька чарок горівки, віски або пива. Чесний хлопчище приймав радо ті запросини, але частував єго і з своєї сторони, бож не хотїв бути гірший — впрочім уважав того Фікса за цїлком порядного джентельмена.
Тимчасом корабель плив скоро дальше. Дня 13. жовтня показала ся Мокка, окружена розваленими мурами, над котрими виставало кілька зелених пальм дактильових. Далеко в горах видко було розлогі плянтациї кави. Паспарту був одушевлений видом того міста і навіть замітив, що Мокка з своїми валами і фортом з розваленими мурами, котрий виглядав як держало, подібна до величезної чарки. В ночи переїхала „Монґолїя“ пролив Баб ель-Мандеб, а на другий день, 14. жовтня, набрала в Стемер-Поен, на північний захід від Адена, сьвіжих припасів. Тут мусїла заосмотрити ся углем.
Обставина, що кораблї так далеко від осередків продукциї можуть доповнювати свої припаси угля, єсть
