так математично однаке, що невдоволена фантазия глядала все чогось иньшого.
Чи Фоґ подорожував? Здаєть ся, бо нї один чоловік не знав ся так добре на картах цїлого сьвіта як він. Навіть найдальше положені місцевости були єму звістні. Не раз знав він в коротких і ясних словах спростувати тисячу поглядів, які обігали в клюбі про погибших або заблуканих подорожних, а єго слова були як би віщі, бо вкінци оправдувала їх кожда подїя. То був чоловік, що мусїв подорожувати всюди, бодай духом.
Однако се певна річ, що Пилип Фоґ не виїздив вже від многих лїт з Лондона. Хто лише мав честь близше єго знати, міг посьвідчити, що нїхто не бачив єго нїколи деинде, як хиба на дорозї з дому до клюбу, куди що день ходив. Одинокою єго розривкою було читанє журналів і гра віста. При тій мовчаливій грі, що так дуже відповідала єго вдачи, вигравав часто, але єго виграні не ішли нїколи до єго кишенї, лише становили поважну позицию в єго видатках на добродїйні цїли. Впрочім треба тямити, що пан Фоґ грав лише для гри, але не для того щоби виграти. Гра була для него боротьбою з перепонами, але боротьбою без руху, без зміни місця і втоми, а се й відповідало цїлій єго вдачи.
У Пилипа Фоґа не було нї жінки нї дитини — що й найчестнїйшим людям може лучити ся — анї свояків або приятелїв, що на кождий спосіб рідше лучає ся. Пилип Фоґ був одиноким мешканцем свого дому при Севіль-Ров і нїякий чоловік не заходив до сего дому, з виїмкою одного одинокого слуги, котрим він і вдоволяв ся. Що дома дїяло ся, про се не було нїколи бесїди. Снїдав і обідав в клюбі, в годинах хронометрично означених, в тій самій комнатї при тім самім столї, не гостив нїколи нїякого товариша, не запрошував нїкого
