а відтак по десять штук разом, то теперь куповано їх лише по двацять, пятьдесять а де далї й по сто штук, за ту саму цїну.
Лише один одинокий сторонник остав єму вірний, а то старий, зломаний гістцем льорд Ельбермель. Сей поважаний джентельмен, прикований недугою до свого фотелю, віддав би був і цїлий свій маєток, коби лише зміг об'їхати землю, хоч би й в десяти роках, і він заложив ся о пять тисячів фунтів в користь Пилипа Фоґа. А коли єму доказувано, що цїлий намір Фоґа не лише дурний, але й безхосенний, то він звичайно відповідав: „Єсли ся річ можлива, то все таки добре, що зробить єї перший Анґлїєць“.
Вкінци дійшло до того, що сторонників Пилипа Фоґа ставало що раз менше; кождий приступав — і не без причини — до єго противників; папір брали вже лиш по сто пятьдесять і по двіста за один, а коди сїм днїв по єго від'їздї лучила ся ще й цїлком несподївана пригода, перестали єго брати зовсїм.
Того дня, о девятій годинї вечером, одержав директор полїциї в Лондонї таку телєґраму:
„Суез — Лондон.
Рован, директор полїциї, головна управа, площа Шкотска.
Їду за слїдом банкового злодїя Пилипа Фоґа. Вишлїть сейчас наказ увязненя до Бомбаю.
Фікс, тайний аґент.“
Ся депеша зробила своє. Честний джентельмен уступив місце банковому злодїєви. Оглянено єго фотоґрафію переховану в клюбі реформи. Відповідала точка в точку судовому описови злодїя. Розважено невияснене істнованє Пилипа Фоґа, єго відлюдне житє, єго наглий від'-
