погоди, противних вітрів, крушенє корабля, вискоченє поїзду з шин і таких иньших річий.
— Все вчисливши, — відповів Пилип Фоґ, не перестаючи грати, бо теперь вже за говоренєм не зважано на гру.
— Навіть, єсли Індийцї або Індияни вирвуть шини? — кричав Андрій Стюарт, — єсли задержать поїзд, щоби єго обрабувати а подорожних поскальпувати?
— Все вчисливши, — відповів Пилип Фоґ і покинув гру з словами: — Два атути!
Андрій Стюарт, на котрого прийшла черга роздавати, зібрав знов карти і сказав:
— Теоретично ваша правда, пане Фоґ, але в практицї....
— В практицї також, пане Стюарт.
— Хотїв би я вас при тім бачити.
— Се лише від вас зависить. Їдьмо оба.
— Нехай мене Бог боронить! — закликав Стюарт, — але я заложивсь би й о 4000 фунтів, що така подорож під такими услівями неможлива.
— Навіть дуже можлива, — відповів пан Фоґ.
— Отже їдьте.
— За 80 днїв довкола землї?
— Так.
— Добре.
— Коли.
— Зараз. Але роблю вас уважним, що їду на ваші кошти.
— От, дурниця! — закликав Андрій Стюарт, котрому було неприємно, що товариш гри напирав на него. — Радше граймо.
— То дайте ще раз карти — відказав Пилип Фоґ — бо були зле замішані.
