— Ну, Ральф, — запитав Тома Флєнеґен, — що чувати з крадежию?
— Банк стратить свої гроші, — замітив Андрій Стюарт.
— Противно, я надїю ся, — сказав Вальтер Ральф, — що ми дістанемо злодїя в свої руки. До Америки і до Европи розіслано по всїх найважнїйших пристанях що найспосібнїйших аґентів полїцийних і тяжко, щоби їм сей пан утїк.
— Мають опис злодїя? — запитав Андрій Стюарт.
— Перед усїм, се не злодїй — відповів Ральф.
— Як то, індівідуум, що украло пятьдесять і пять тисячів фунтів банкнотами (до 600.000 зр.), не має ся називати злодїєм?
— Нї, відповів Вальтер Ральф.
— Отже промисловець? сказав Джон Сулїван.
— „Поранна Хронїка“ впевняє, що се джентельмен.
Чоловік, що се сказав не був нїхто иньший, як наш Пилип Фоґ, котрого голова виринула тепер з купи паперів, що довкола него лежали. Рівночасно поздоровив Пилип Фоґ товаришів, а они єго.
Згадана подїя, котру обговорювали живо різні дневники анґлїйскі, лучила ся перед трема днями дня 29 вересня. Пачка банкнотів, обіймаюча 55.000 фунтів, пропала зі стола головного касиєра анґлїйского банку.
Тим, що дивували ся, що така крадїж так легко могла лучити ся, відповідав заступник директора Вальтер Ральф, що касиєр як раз тогдї записував позицию трех шілінґів і шістьох пенсів[1] а нїхто-ж не може мати всюди своїх очий відразу.
- ↑ шілїнґ=50 кр., пенс=5 кр.
