— Слухайте. Дня 28. вересня сего року украла в анґлїйскім банку пятьдесять пять тисячів особа, котрої опис удало ся схопити. Отже сей опис підходить точка в точку під вигляд пана Фоґа.
— Ідїть! — крикнув Паспарту і ударив в стіл своїм сильним кулаком. — Мій пан се найчестнїйший чоловік в сьвітї!
— Що ви знаєте! — відповів Фікс. — Ви-ж єго цїлковито не знаєте! До служби у него вступили ви в день єго виїзду, він виїхав нагле під незручною покривкою, без клунків, забрав лише значні гроші в банкнотах! І ви ще сьмієте казати, що се честний чоловік!
— Так, так, — повторяв бідний хлопець.
— Чи хочете бути арештовані яко спільник?
Паспарту опер голову на руки. Змінив ся не до пізнаня; не сьмів глянути на аґента полїцийного. — Пилип Фоґ злодїй, він, спаситель Ауди, честний, бравий чоловїк: А однако, яке підозрінє против него! Паспарту силував ся відогнати від себе підозріня, що так і тиснули ся в єго душу і він не хотїв вірити в вину свого пана.
— Остаточно, що хочете від мене? — спитав аґента, здержуючи ся.
— Я вам скажу. Аж до Гонґ-Конґ їхав я за тим паном, але не маю ще приказу арештованя, котрого я зажадав з Лондона. Отже ви мусите менї помочи задержати єго в Гонґ-Конґ.
— Я мав би…
— А я подїлю ся з вами нагородою двох тисячів фунтів, обіцяною менї анґлїйским банком!
— Нїколи!… — відповів Паспарту і хотїв встати, але упав назад, чуючи, що опускають єго відразу розум і сили. — Пане Фікс, — лепетїв він — хоч би