повістки та оповідання — то собі часточки з одного довжезного побутового роману, який я був начеркав у лїтку 1890-го року: ото ж тілки й було моєї беллєтрістічної карьєри! В своїй цїлости той роман таки одразу видався мінї дуже недоладнїм. Два-три епізоди з його я потім якось витяг та трошки переробив тай надрукував у Галичинї, а решту так був і покинув. Не дуже давно, перегортаючи своє старе шпарґалля, я знов надибав на той рукопис. Переглянув, — тай узяв знищив трохи чи не все: зоставив лиш декільки ескізів, котрі здавалися трохи путнїшими тай не хтїлося їх палити. Аж тут нагодилися добрі люде, що зъохотились видрукувати мої писаннячка. Я взяв, попідправляв та пообкругляв ті обірвані ескізики, яких — кажу — не встиг знищити, а заразом притулив до них уривок із свого щоденника с того таки самого 1890-го року (до щоденника стосується і побрехенька: „В народ!“), тай оце пускаю все в сьвіт Божий.
Звісно, що як я автор, то менче од усїх знаю, чи мають у собі мої повістки хоч искорку талану. Та одно я добре знаю і вважаю потрібним заздалегідь оголосити: в основі своїй усе, що міститься в цїй книжцї, геть усе щира правда. Навіть трохи дивні „Мемуари старого гріховоди“ то й вони не брех-
