Те, що подається в цїй збірцї, писано не тепер, а буде тому вже год іс пьятеро. Пісьля того я закинув беллєтрістіку, щоб ніколи вже до неї не вертаться; от тілки тепер, як упорядковував я цю збірку, то якось несподївано взявсь на часинку за беллєтрістічне перо тай написав іще одну повістку („Не порозуміють ся“). Та це вже остатня проба, білше не буде.
Коли казати правду, то з мене й нїколи не був беллєтріст: звіть мене філологом, історіком, етнографом, одно слово чим хочете, тілки не беллєтрістом, бо не маю на те права. Все, що в сїй книжцї є, писалося дуже не довгий час. Хто читатиме уважно, той помітить, що між усїма роскиданими тут речами (виключаючи остатню) є якийсь звязок: одно оповідання вдерається в другеє або продовжує собою другеє, скрізь трапляються одні і ті самі тіпи, і т. и. Поясьняється воно тим, що всї оцї
