Ця сторінка вичитана
***
Колись то ще, во время оно,
Помпілій Нума, римський цар,
Тихенький, кроткий государ,
Втомившись пишучи закони,
5Пішов любенько погулять
І одпочить. Та, спочивавши,
Додумать, як би то скувать
Кайдани на римлян. І взявши
Гнучкий одноліток лози,
10Каблучку заходивсь плести,
На шию б то. Коли погляне,
У холодочку під платаном
Дівча заквітчанеє спить…
Дріядам нічого робить
15Перед такою красотою,
Перед богинею такою!
Сама Еґерія в гаю,
Кленучи доленьку свою,
Повісилась. А мудрий Нума
20І на дівча і на цвіти
Дивується собі і дума:
— Який би ретязь ще сплести?
1860. 28. V.
С.-Петербург
