саннях і коментарях до пізніших совєтських видань Шевченкових творів, зокрема у 5-томовому виданні Шевченкових творів у російському перекладі (за ред. М. Рильського й Н. Ушакова, Москва, ОГИЗ, 1948, т. II, стор. 396), де після ствердження, що Вашінґтон був “керівником і командувачем американської армії в час визвольної війни з Англією”, подано, що “ім’я Вашінґтона було надзвичайно популярне в колах української і російської демократичної інтелігенції”, й у виданні “Кобзаря”, упорядкованому акад. О. І. Білецьким вже для українського читача (В-во “Рад. Школа”, К. 1954 р.), де, промовчуючи факт очолювання Вашінґтоном американської армії в час визвольної війни з Англією, стверджувано (на стор. 664), що ім'я Вашінґтона, першого президента Сполучених Штатів Америки, вживалося революціонерами-демократами в умовах кріпосницької Росії, як символ демократичної влади”.
Якими безпідставними і натягнутими є усі ці твердження про надзвичайну популярність Вашінґтона серед “російських революційних демократів”, може показати аналіза Герценового “захоплення Вашінґтоном”.
Олександер Герцен (1812-1870) — російський публіцист і політичний діяч, визнавець утопійного соціялізму, був сучасником Шевченка і його твори, опубліковані або написані за життя Шевченка, зібрані в 14 томах 30-томового незакінченого ще видання “А. И. Герцен. Собрание сочинений” (В-во АН СССР. М. 1954—). У 2, 3, 6, 7, 8, 9, 14 томах цього видання ніяких згадок про Вашінґтона немає. В 1 томі, пишучи про Францію (на стор. 35), Герцен стверджує тільки, що “ціла країна схиляється на коліна в день смерти Вашінґтона” і подібна згадка є в томі 5-му (Листи з Франції й Італії), де сказано, що “Франція XVIII ст. мала … своїх святих, як Вашінґтон і Франклін” (стор. 306). Самі тільки згадки прізвища Вашінґтона, поруч Франкліна і Ляфаєта, є
