Другий том повного видання творів Т. Шевченка — це поезії 1843 — 47 рр., написані в добі між першою подорожжю поета на Україну після 13-літньої розлуки з батьківщиною та виїздом його на заслання.
Це — доба остаточного зформування світогляду Шевченка. Ідеологія, що її витворив поет унаслідок чи то життєвого досвіду, чи впертої та невтомної самоосвіти, чи врешті властивого ґеніям духового прозріння, — знаходить тут свій яскравий вислів. Поезії того часу не для друку писані. Це вогненні, пересякнуті гнівом пророка-месника оди та поеми, що виливались без усякої надії на можливість побачити їх видрукованими, а тому й без потреби вбирати думки в компромісові форми.
Яскравий національно-революційний зміст цих творів був причиною, що для більшости українського народу в межах б. російської імперії, де, за ґеніяльним висловом Шевченка, „від молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчало“, — вони аж до 1907 року були незнані. Видавали їх або в межах б. Австрії (у Львові та в Празі), або в Женеві, і тільки нечисленні українські інтеліґенти їх знали й читали. Революційний рух 1905 — 1906 років у Росії лише на короткий час зробив їх приступними ширшим верствам народу, для якого писав їх
