6
кий, В. Міяковський, П. Рулін, Д. Ревуцький та інші, кожний за своєю вужчою спеціяльністю. З числа 225 зібраних листів М. Новицький перевірив за автоґрафами 102; з числа листів, про автоґрафи яких редактор тексту знав, де вони зберігаються, тільки листи до Я. Кухаренка та до В. Шевченка не були ним перевірені з причин від редакції незалежних.
В основу нашого видання ми поклали текст видання Академії. Розійшлися ми з ним лише, в тому, що 13 офіційних документів, підписаних Шевченком, перенесли на інше місце (як додаток до VI тому). Крім того, 8 коротеньких записок Шевченка до М. Лазаревського, невміщених чомусь у виданні Академії, ми внесли до нашого тому. Таким, чином, наша збірка охоплює 223 листи.
Підчас праці над упорядкуванням цього тому нам пощастило розшукати 2 ще недруковані листи Шевченка: один, до М. О. Осипова, — у столиці Болгарії Софії — у п. Пільц, другий, до А. Венґжиновського — у Кракові, в Ягайлонській бібліотеці. Першого з них нам не пощастило набути, й ми подаємо з нього тільки другу половину, вже опубліковану в цьому році в Болгарії. Уміщуємо їх вкінці тексту листів (чч. 222—223). Крім того, число звірених з автоґрафами листів збільшилось у нашому виданні ще на чотири: ч. ч. 61. та 93 до Бронислава Залеського, ч. 50 до Ф. Лазаревського та ч. 27 до кн Варвари Реппніної. Автоґрафи перших трьох — у Ягайлонській Бібліотеці в Кракові, четвертого — в Університетській Бібліотеці в Женеві. Показалося при цьому, що в друкованих текстах цих листів були помилки та пропуски.
Натомість новознайдених на Україні матеріялів ми, з причин зрозумілих, використати не могли. В 1934 році кілька совітських газет сповіщали про знайдені в Москві 8 автоґрафів колись