яльности, в зрадї держави і щоб галасувати про потребу відібрати конституцию.
Так в „Новомъ Времени“ можно було читати:
„За того, що Фінляндия увійшла під зверхність і державну власть імператора росийського на повну єго власність, то за показане непошанованнє дар відбераєть ся“ або: „Усїма своїми привилеями Фінляндия користуєть ся з ласки імператора росийського, котрий повсяк час по своїй волї має власть збільшити, зменшити, або й геть скасувати їх“[1].
Уряд же росийський ледві формально терпить фінську конституцию і поводить ся зовсїм деспотично. Так хоч Фіни мали певне право відсунути урядовий проєкт упривилейованого проїзду рос. офіцерів по фін. залїзницям, та рос. уряд „звелїв“ єго виконати. (1884). Хоч по конституциї війско фінське є земське, теріторияльне і не може навіть в часї війни виступити з Фінляндиї, але коли фінський сойм відмовив післати якийсь баталїон фінський до табору під Царське село — то й се було „звелено“.
Врештї тут в Петербурзї ходить чутка, буцїм вже злагоджено проєкта знищити до решти фінську конституцию: чекають либонь слушного часу, може упоравшись чи так, чи сяк з питаннєм болгарським… Sapienti satis.
В останнїх краях тягар национальної кормиги не лишає жадного просьвітку народам. Тільки де-які ще, як от Румуни, користують ся уламками власних кодексів в громадських та карних справах, але й сї уламки чекають тільки своєї загибелї[2]. За часів „диктатури серця“ почулись були тихі голоси, допустити в румунські школи (Бессарабщина) румунську мову хоч як підручну, до пояснень, хоч в книжках побіч тексту росийського, друкувати й румунський; але й сї голоси утихли незабаром.
Кращі краї Східної Европи понївечила дика пів-азиятська сила — знищила їхню стару культуру, спи-
