за для сеї химерної задачи уряд мусить бороти ся, легко сказати — з осьвітою, з наукою, з педаґоґією і з природою людською. Легко бачити, до чого се доводить і до чого доведе; до упадку культури в загалї та до роздрочення й ненависті национальностий, що, як відомо, те-ж не зміцняє державної сили. Пануюча народність в Росиї московська, чи як себе зове — росийська. По походженю вона славянська на грубій фінській підкладцї і з чималою домішкою монгольської. Ввесь теперішнїй край осаджений московським людом (обшир верхньої та середньої Волги і Оки) ще на очах історії був залюднений фінськими народцями; де тільки оазисами з'являлись славянські оселї з Кривської Землї (Біла Русь) та з Руської (Київської). Оселї сї помішались з тубольцями і хоч були на число меньші але вищі культурою то й ославянили їх[1] — так з'явилась в істориї московська народність, котра по занепаду після Батиївого лихолїття Руської Землї стала набирати сили і ваги в східнїй Европі, а історичні сприяючі обставини дали їй змогу опанувати більш над половину Европи!
Але ся пануюча народність складує лише одну третину всієї людности в росийській імперії. Се і після росийських жерел так виходить. З 82 міл. всеї людности[2] росийського люду сї жерела налїчують 35 міл. А коли зауважити, що сюди зачислено чималу частину охрещених поволжанських тубольцїв: Карелїв, Вотяків, Пермяків, Мордви, Черемисів і т. і., то сю цифру можно вважати може на скільки мілїонів вищою від справжньої.
Опріч росийсько-московської народности в державі є й иньчі славянські: українсько-руська, білоруська й польска.
