нїякої мови про сепаратизми, нема, що-б Французи а чи Нїмцї, а чи Італїйцї бажали відірватись від федерациї і збільшити собою чи то Нїмеччину, чи то Францию, чи Італїю. Кращий доказ, що народам внутрішня автономія та воля дорожша над усе — над кревні навіть звязки. Виросте там сьогоднї таким чудом геґемонія однїєї народности, завтра ми почуємо про сепаратизми та про завзяту национальну боротьбу. А хто може сказати, що Швейцарія полїтично страчує через федеральну автономію, через те, що там нема пануючої народности? Вільний суспільно державний уклад відберає державі усяку можність пускатись в полїтичні авантури, але ворог, що захотїв би на державну незалежність Швейцарії поквапитись, зустрів би в потомках Вільгельма Теля борцїв вільного народу, достойних стати поруч з борцями при Термопілях та Саляминї!
З поміж великих европейських держав, як уже сказано, є одна, котра рішучо пішла по тій самій дорозї, яку показала Швейцарія — се Австрія. Певна річ, що їй поки що далеко до Швейцарії — багацько ще треба робити, що-б народності, котрі до недавна уважали себе „панськими“, признали себе з своїми бувшими полїтичними хлопами „яко рівні з рівними, яко вільні з вільними“; еге, роботи на сему полї ще багацько, історична традиция міцна, але вже нїщо при нормальних обставинах не спинить історії, не спинить конешного розвитку федерациї в Австрії. Вплив такої величної федерациї, небувалої в історії на межинародні обставини европейські не може бути малим… Можна сьміливо сказати: австрийська федерация робить добу історичну, мусить надати незабаром иньчий колїр европейському полїтичному життю.
В Европі є ще одна держава, котра по национальному та релїґійному складові виявляє такий само конґльомерат як і Австрія і для котрої єдино можливою підвалиною суспільного та культурного поступу, а через те й полїтичної сили, мусить бути та-ж сама дорога децентралїзовання та федерациї. Бо-ж придавленнє иньчих народностий, намаганнє перетворити їх, винародовити, привело (як се скрізь буває) до страшенної реакциї;
