Поміж державами европейськими, що складують ся з ріжнородних рас та народностий, найбільш видають ся Австрія та Росия. Перша з сих держав по довгих внутрішнїх й позавнутрішнїх турбациях ступила на певний шлях, на шлях федеративного укладу, єдино можливого, що-б задовольнити природні змагання народностий до самоуправи та вільного ладу в суспільнім життї і що-б скрепити сим робом державу як полїтичну цїлість. Справдї при теперішнїх полїтичних европейських обставинах дрібні краї та народи не можуть стояти своїми власними силами, маючи сусїдами великі та потужні держави. Дрібні народи, щоби не стати ся легкою здобичю потужних, мусять шукати собі забезпеки в алїянсах та в федерациї. Сей останнїй полїтичний звязок, будучи тїснїщим, о стільки більш і забезпечує полїтичне життє народові.
Певна річ, що такий звязок можно вважати за кращий над алїянсовий, — маючий випадкову вдачу. В федерациї бо краще забезпечуєть ся не тільки полїтичне життє, але народність нїчого те-ж не страчує і в життї внутрішнїм. Ми кажемо про справжню федерацию, а в Европі є одна-єдина поки така федерация — се Швейцарська, чи республїка Гельветська. Найбільш цїкавого мусить в її видавати ся те, що хоч три народности, котрі увіходять в її склад, французька, нїмецька та італїйська, живуть побіч великих держав з тих-же самих народностий, отже через те, що нї жадна народність не упослїджує, не гонить другі — в Швейцарії нема
