Сторінка:Петрів Спомини з часів української революції 1 1927.djvu/98

Ця сторінка вичитана

Довго нас не лучили і нарешті я почув розмірний рівний голос, який, вперше по прибуттю на Україну, поставив мені річеві запитання про скількість козаків, стан полку і т. д. Той же голос інформував мене, що є два осередки керування обороною Київа: штаб особливого команданта — Ковенка на Лютеранській вулиці та штаб вільного козацтва на Миколаївській, з якими я мушу перебалакати про свою діяльність. На моє запитання про бажаність чи небажаність виїзду на Лівобережжя, Шинкар катеґорично заявив, що відїзд полку є неможливий, що кожен стрілець є в Київі на вагу золота.

Хоч мене і здивували два осередки оборони, які розположені так близько один від другого (вулиці в 600 кроках), але почав шукати сполучення із ними.

Першим відкликнулося вільне козацтво, яке зазначило, що їм потрібно підсилити такий і такий район оборони, куди я маю дати в один — двадцять пять, у другий шістьдесять, третій вісімдесять людей і т. д. себто розшарпати полк на кусники і, не зорієнтованих у Київі людей, розкинути без звязку від Подолу до Печерська. Відповівши, що не дам розбивати полку, який тільки в цілости є силою, я дозвонився до штабу Ковенка, але і звідтам посипалися накази: післати 10 людей зі скорострілами туди, 20 сюди і т. д.

Побачивши, що ради не-має, почав знову звонити до Шинкаря, але сполучення зі стацією Київ II. перервалось, бо з телєфонічної централі подали, що близько неї починається бій та телєфоністки тікають.