і що якась технічна частині, в касарнях на шосі Святошин-Київ, держить „нейтралітет“ ворожий „Центральній Раді“ та разом із бельґійськими панцирниками — автомобілями, не пропускає нікого озброєного до Київа. Держить невтральність, але сприяючий Українцям і польський курінь, що стоїть у Святошині та який висилав стежі вартувати на стацію. І дійсно, я побачив на ст. Святошин стежу з біломалиновими стрічками та з балачок із ними довідався, що активних українських військ у Київі дуже мало та що провід повстання в руках чи то російських большевиків чи то С-рів і що навіть російська буржуазія співчуває повстанцям, здержуючи у ворожій невтральности офіцерство, яким переповнений Київ.
Після тих усіх інформацій Гордієнківці вирішили по сотнях рушити далі, а там вже видно буде.
Вже вечеріло, коли я рішуче повідомив стацію Пост волинський, що потяг й Гордієнківським полком від'їздить та що для нього мусить знайтися вільний шлях.
Командант Святошина, з формальних мотивів протестував, але дав зайвий паротяг, який пішов уперед з озброєною угляркою та командантом полку, а за ним ешелон у повнім поготівлі.
Ми вїхали на Пост волинський не зважаючи на зачинений семафор, і заняли його без перешкод.
В залізничій обслузі на стації Пост волинський видно наглядний поділ: — частина залізничників допомагає, частина явно нам ворожа; до остатньої треба зачислити всіх вищих урядовців. Всі ті, що неприхильні нам найбільше, не вміють по українськи.