наші гайдамаки, що в Київі бій. „Центральна Рада“ ніби-то вже не істнує.
— Вперед! там видко буде! — 3 гуркотом їде потяг, гайдамаки мерзнуть і в углярці біля скорострілів і в неопалених возах.
Малин — наша стежа 5 гайдамаків з одним скорострілом вартує потягу із мінами.
Забезпечуємо їх їжою на 10 діб, декількома скриньками набоїв.
Доїздимо до Святошина. Там стрічає нас молоденький старшина і каже, що він має наказ не пропускати в Київ ні одного потягу з військовими частинами. Дійсно на стації стояв якийсь потяг з навантаженими гарматами російської батерії.
Починаю довгі пертрактації телєфоном, які не дають нічогісенько певного. Хтось із Київа ч. 2. українською мовою переказує, що прибуття впорядкованих українських частин є бажане. Київ ч. 1. та Пост волинський (перестанок перед Київом, перехрестя залізниць з Рівного та з Сарнів) подає, що київський вузол не може приняти ні одного потягу, хоч командант стації Святошина каже, що це брехня. Дріт Святошин — Київ — пошта (Святошин — Київ 8 до 10 кільометрів) не працює. З Київа чути поодинокі рідкі вибухи.
Командант Святошинської стації пояснює, що ніби то в Київі почали Москалі повстання проти „Центральної Ради“. Що до них мали приєднатись і деякі Малороси; проти повстання змагаються тільки Богданівні, частина Полуботківців і здається Січові Стрільці. Решта залоги „нейтральна“. Каже, що він напевно знає, що сердюки, які стоять у касарнях на Лукіянівці, держуть „нейтралітет“ — повний
