Відомости страшенно зворушили гайдамаків. Летучі мітінґи, — розмови, вигуки, нервове напруження зробило своє.
Головна тема розмов — необхідність щось робити: „У Київі бються — хто зна чи не контр-революція. Чого ми йшли на Україну? Не сидіти тутки в дірі, коли там вирішуєтся доля народу!.. Не даром маємо рушниці! В Київ, а там побачимо“!
Штаб полку намагався вияснити положення. Вдалося дістати телєґрафічне получення зі стацією Київ ч. 1. Якийсь старшина радив російською мовою не турбуватись. Російською мовою?! Це вже надто ясно було для нас — що в Київі мабуть контр-революція…
Видано наказ вантажитись у похід на Київ… Залізнича вуглярка перед паротягом озброєна в два „Максими“ і два „Шоші“ на паротязі, — решта скорострілів на поготовлі у возах. Передаємо варту складів на стації сформованому вільному козацтву, вчимо, як поводитись із мінометами та бомбометами та перед досвітком 16. І. виїзджаємо на Коростень-Київ.
Коростень. Декілька потягів заповнених Полуботківським курінем, — майже втричі більше людей як у нас: добре вдягнуті, ситі, не те що ми, обідрані. Від розмов ухиляються: в Київі і без них війська досить, самих Полуботківців два куріні, Січові Стрільці, Богданівці, Сагайдачники, дивізія Сердюків — раду дадуть… А з Малина передають
