На стації був натовп людей. Всі вони звертаються за вказівками до штабу полку, який сам не має жадних інструкцій, жадних розпорядків, жадних уповноважень про утворення громадського ладу; сам йде на помацки.
Не можна було відмахуватись від життя, бо каламутні хвилі анархії та здемобілізованої сольдатески вже починали викидати своє шумовиння на поверхню.
Рев. ком. Олевська показав мені постанову „Військового Комітету“ м. Сарнів, в автентичність якої і досі не хочу вірити, дарма, що вона була друкована на машинці та мала підписи та печатки, бо це була постанова про націоналізацію жінок, — якийсь пашквіль на ідеї комунізму та гідність людини. Бачу і тямлю цей документ як нині:
…„Тому щодо цього часу буржуазія, з огляду на соціяльну нерівність користалася кращими представниками жіноцтва і вважаючи необхідним цю несправедливість направити, Совдеп Сарни оголошує недійсність подруж і усуспільнення жінок“..: а потім йшли дикі хімерні правила користування жінками. Знову повторюю, що все те виглядало на пашквіль, але представники „ревкому“ присягалися, що це все правда, що були навіть спроби прикласти в життя ці постанови, спинені лише погрозами населення та одним з революційних карних відділів ґвардії.
Тому буде зрозумілою ота горячкова праця суспільства з околиць Олевська, яке несподівано дістало підтримку від українського регулярного полку, що зявився з пралісу.
