Було вже після полудня і за цей невеличкий час перебування полку в Олевську, попри стацію пройшло з фронту пять потягів — повних салдатні, що покидала фронт. Залізничники доповіли, що ця хвиля людей йде попри стацію без перерви і що вони не знають, що дійсно залишилось на фронті. — За той же час на фронт прийшло 2 потяги з харчами та декілька окремих вояків, між якими приїхав і мій джура, що виїхав ще зі Столпців із моїми річами до Київа. Вірний козак — по походженню зі Сибіру — етноґрафічно Українець дістав від мене дозвіл лишитись у Київі, але добровільно вертав до полку доповісти, що в столиці неспокійно, що заноситься на повстання проти Українського Уряду. Розказав і про скажену аґітацію в новосформованих Українських „Сердюцьких“ полках, якими заповнені казарми Київа; що ці полки ледви чи виступлять в обороні уряду, чи то проти уряду, бо це тільки „наїлі морди“, нічого не роблять, не вправляють, і навіть до дому не хочуть.
Події йшли в революційному темпі. Ледви поспів скінчити доповідь мій джура, як викликали мене до телєфону зі Сарн і якийсь комісар зі жидівською вимовою вельми суворо наказував полкові скласти зброю, погрожуючи карною експедицією.
На кожний випадок вислав я перед семафор сотню зі скорострілами та мінометом, який ми забрали зі складу. Кожний ешелон зі Сарнів мав бути спинений та зревідований.
За хвилинку по цій приємній розмові прибув на стацію, яка стала осередком „політичного“ життя, весь український комітет у повному складі: на чолі знайомий вже залізничник, заст. голови селянин, се-
