лодом, але й з ворожнечою деяких сіл. Доводилося виходити дуже рано, морочитись з тими проклятими манівцями то зникаючи в непроглядну лісову гущавину, то переходячи по заметених снігами багнищах, грітися і їсти замерзлий хліб біля розкладеної зі сухого гілля ватри, та знову рушати в непевні лісові доріжки.
Грізна, сувора, але яка мальовнича — природа! Гра снігових плям та теміні зелених сосон та ялиць, білих стовбурів берези й величезних осик — все те видавалось ніби натовпом казкових духів-лісовиків, головно під вечір, коли темніло у лісі. В тому невиразному півсвіті прорізували гущавину борів червоні проміня сонця, кидаючи химерні тіні довкруги. Чорні шапки (ми всі були в сибірських кудлатих папахах) так достроювались до тієї дикої природи: кудлаті сибірські кучми, вихудлі коні, валка возів усуміш на колесах і санках, що чорним вужем тягнулась поміж височезними стовбурами дерев велетнів, або різко видніла на широких багнищах, — усе те творило вражіння чогось несправжнього, якоїсь казки з давньої давнини гайдамацьких походів.
Мимоволі навіть і міцні гайдамацькі нерви, загартовані боями у великій війні, підпадали під вплив цього окруження викликаючи на зверх дивні атавістичні прастарі почування…
Йдем, і з кожним днем сціплюється випадкова збірка з 16 ріжних російських полків та багатьох сіл й повітів України в одну родину почуваючу однаково, боліючу одною думкою.
Йдем, і мріємо про те, як принесемо свою зброю, боєве завзяття рідньому краю; як він радісно привітає нас, коли ми поможемо йому в його буді-
