Не можна заперечити, що перебіг революції в рядах російського війська не відбився на перших подіях української визвольної боротьби, бо в момент вибуху революції на Сході Европи головна маса активних українських громадян, весь цвіт української нації, її головна динамічна, фізична та психічна сила ввійшли так чи інакше, якщо не в самі ряди російської армії, то в царину її інтересів і впливів.
В російській армії почалась із самого початку горяча, невпинна аґітація, що видвигала найкрайнійші кличі. Розаґітована „салдацька“ маса кидала ряди армії несучи оці кличі зі собою на села, а люди, що звикли у війні вживати зброю як арґументів примусу й сили, ставали тепер найбільш рішаючою силою всього, що творилось у краю.
От чому не можливо не описати того стану, в якому була армія перед початком революції та отих пертурбацій спричинених революцією.
Улад російської армії, подібно як богатьох інших, надавав великі права старшинським її верствам, з окрема в часі війни. Старшина діставав у часі війни від держави поважну платню, яка давала йому змогу, як що він був жонатий, забезпечити вповні свою рідню і себе, нежонатим залишились зайві гроші, які в умовах повсякчасної смертельної небезпеки заощаджувати було недоцільно.
Ця велика забезпеченність старшинського складу викликала в часах позіційної війни (після 1915 року був нормальний стан фронту) різку ріжницю в житті старшини та вояка рядовика.
