ликими бантинами, стеля чисто, набіло, вимазана. Зараз на ліво від входу, велика піч інколи з малюнками, за якою, поміж піччю та стіною, містяться парадні ліжка, великі й масивні. У тому куті печі, що звернений до нутра кімнати, вирізана трикутна неначе грубка якого 1–2 метри завглибшки та 1 метер висоти. Ця грубка, — призначена для скалок, якими ще освітлюються литовські та польські „шляхотські“ хати. Треба зазначити, що так Ліпки як і Литовці та Поляки в цьому районі вважають себе т. зв. „засцянковою шляхтою“, чим тоді, на початку революції, вони дуже пишалися.
Такий же устрій і польської хати. Вона ріжниться від литовської не тільки величиною передсінку (у Поляків менший), але й відсутністю прикрас із рогів та черепів, які питомі тільки Литовцям. Цікаво, що роги висять і в кімнаті, якої обстановка у Литовців складається із довгих масивних лав та такихже масивних стільчиків. Польські хати не мають рогових прикрас, зате часто можна стрінути в них „поставець“, щось на зразок мисника, тільки за склом, у якому зберігається найцінніший у господаря посуд.
Треба також зазначити, що образами святих прикрашені у значно більшій мірі польські хати.
Білоруські хати найбіднійші, найменше приваблюючі зі всіх і тим біднійші, чим глибше в Полісся. Якщо є в хатині піч (а є і курні хати з вогнем просто на долівці, з доісторичним огнищем,) то уважається обовязковим у деяких глухих селах на Поліссю, які тільки два місяці на рік, коли багна замерзнуть, мають сполучення зі зовнішнім світом, що димар (комин) від неї проходить через усю кімнату підтри-
