Сторінка:Петрів Спомини з часів української революції 1 1927.djvu/65

Ця сторінка вичитана

ся гадюкою вози через Німан підпомагані пішаками у той час, як кіннотчики вартували шляхи на Пісочне.

Останні вози втягнулися до ліса на східньому березі Німану. Відходять ховзагочись на леді кіннотчики. Їздці злазять із коней, декілька бомб для зруйнування дротяних перешкод падають на слабі місця леду. Глухі вибухи і розбитий лід пливе за водою відіймаючи шлях для можливого переслідування.

Широкий нерівний шлях йде вгору правим берегом Німану в напрямку на Купин перерізуючи на перших 3-х верствах високий старинний сосновий бір весь вкритий білим інеєм, червоніючим і виблискуючим під першими промінями сонця. На шляху йдуть наші вози в цілком випадковім порядку, перемішані з муніційними скринями, скорострілами, з пішими козаками та верховими.

Нарешті перша нагода, коли після „демобілізації“ і розкладу можливо підрахувати сили. Валка спиняється. Всіх крім погоничів на возах викликається вперед і під дахом засипаних інеєм сосон, на морозі, складаються списки полку, провадиться поділ — впорядкування. Залишилося старшин ріжних степенів 21, піхотинців 420, кінних 35, погоничів, на возах 78; скорострілів Максима 6, Кольта 4, Люіса 8; возів господарських 60, скорострільних 6, муніційних 12.

Полк поділено на чотири піших, одну кінну та дві скорострільних Максима та Кольта сотні. Призначено командування, зорґанізовано немуштрову сотню. Через півгодини із ліса витягається вже не обоз з людьми, а готова до бою частина, яка прикривала що правда дуже великий обоз, але конче