„З Різдвом! стежі зі Столпців вернули — кажуть Москва вже вирушила“.
Коло півночі щось підозріло стихли співи, але до того часу виїхав із села останній український віз та почав відходити штаб збіраючи останні стежі з двома скорострілами „Люіса“.
Коли виїздили останні верхові з Пісочного, десь ніби видніли на бруднім снігу, на площі, якісь постаті, що прямували і до попівського дому і в напрямі виходу на Столпці. Там, у тому напрямі раптом зірвалася коротенька стрілянина, протахтав кілька черг скоростріл і також раптом усе стихло, наприкінці неясним гомоном голосів і викриками.
Пять кілометрів вузенької снігової доріжки цілком розбитої возами — оклики варти і маленьке сельце все забите кіньми, возами, людьми, коло нього в невисоких, але стрімких берегах біле пасмо ріки Німана зі сталево-чорними плямами та смугами незамерзлої води, на ньому сам там світиться вогонь, рухаються тіни… Це гайдамаки обстукують місця, де лід надійнійший: підстелюють слабші місця викладаючи їх соломою, сухим очеретом та гіллями.
До пятої години вже майже готовий покручений шлях поміж прогалинами та полонками; лише удвох місцях непевно: — кінь ще пройде, але з возом буде тяжко, може й втопитись. Над самим ранком раптом вдарив мороз і вкрив білим пухом інею і соломяні дахи кількох хаток села і високі сосни та ялиці понад берегом і коней і вози і куняючих під возами, з браку місця по хатах, Гайдамаків, які хоч і звонили зубами від холоду, та дякували Богу за несподіваний мороз і його допомогу. За яку годину, в перших червоних промінях сонця, потягнули-
